Коли партнери України кажуть, що корупція є першопричиною відмови Києву щодо членства у євроатлантичних структурах, то подібне пояснення, на мій погляд, є тільки частиною правди
Значуща частина правди полягає у тому, що основним маркером, яким керуються у провідних західних столицях по відношенню до України, до сих пір залишається росія, котра категорично не бажає сприймати Київ поза зоною свого впливу і саме тому розв’язала масштабну агресію проти українців
Утім, пояснення, що лунають у даному контексті від певних українських політиків мовляв «корупція існує в усіх країнах, навіть у таких взірцевих як США, Німеччина чи Сінгапур», також видаються дещо спекулятивними. Так, корупція там дійсно є, але справедливо поставити питання про її масштаби, системність, поширення, зрештою про її вплив на розвиток країни. Відповіді на ці питання очевидно будуть не на користь Києва.
Не секрет, що до 24.02.22 велика частина західного світу вважала Україну якоюсь надмірно корумпованою країною на Сході. Після цієї дати переважна більшість впливових центрів прийняття рішень переосмислили недалекоглядність своєї зовнішньої політики щодо Києва, і, навіть, частково публічно, а частково позаочі визнали прояви її глибокої корумпованості у сенсі зв’язків деяких еліт на Заході з кремлівським диктатором.
Вважаю, українська проблема не стільки у захмарній корупції, скільки у слабкості інституцій і відсутності правосуддя, через що корупція є присутньою у багатьох сферах держави. До прикладу, сьогодні у воюючій Україні корупція не в змозі вплинути на загальну боєздатність Сил оборони, але ж її наявність в оборонній сфері негативно впливає на кількість і якість всього, чим оснащені ЗСУ. Цей приклад показовий, бо у межах такої логіки корупційна складова може не кардинально, але достатньо сильно гальмує прогрес України по багатьох напрямках.
З іншого боку, публічність корупції в Україні є неймовірною. Ми маємо ситуацію, коли функціонал кволо працюючих правоохоронних і судових інституцій частково виконує активне й освічене громадянське суспільство, котре через суспільний розголос намагається протидіяти корупції. Треба зазначити, що цей механізм не просто працює, набирає обертів, ба більше – він дуже ефективний і дієвий. Масштаб суспільного резонансу в Україні прямо впливає на шанс того, що за корупційний чи будь-який інший злочин буде понесено відповідне покарання. На Заході подібний стан справ, коли між демократичним і розвиненим суспільством та слабкими корумпованими державними інституціями величезна прірва, є не надто зрозумілим.
Реальність полягає у тому, що не всі сфери життєдіяльності української держави пронизані масштабною корупцією, про що стверджують наші союзники, не кажучи вже про ворогів. Разом з тим, корупція все ще має в Україні достатній вплив на правосуддя, діяльність правоохоронних структур, державне регулювання, сферу управління державними компаніями, держмайном тощо. А отже не варто сподіватися, що партнери не будуть справедливо дорікати Києву щодо корупції, як не варто виключати й можливі спекуляції на цій темі. Київ повинен максимально вибити «козир про корупцію» з рук зовнішніх політичних спекулянтів, щоб великий кредит довіри до України, котрий виборюють українські захисники у війні проти російської агресії, не змарнувати через безвідповідальність внутрішніх політиканів, небажаючих руйнувати корупційний порядок денний.
Едуард Єфіменко