Нескорена нація та її лідерство у війні цивілізацій

10 червня 2024

Україна, що стала одним з епіцентрів цивілізаційної війни, переживає загрозливі часи, коли українці всі разом і кожний на своєму місці повинні бути відповідальними за збереження державності. Звісно лідери такі ж люди як ми, вони не залізні, але все ж повинні бути кимось значно більшим, особливо в сьогоднішніх кардинально інших обставинах.

Велика війна, нав’язана хворобливими амбіціями очільника кремля, стала найбільшим викликом для української нації, яка по-новому, крізь дуже чітку оптику стала дивитися на своє лідерство. До багатьох у світі прийшло розуміння, що далеко не кожна благополучна країна та її лідери змогли би встояти й чинити спротив 140 мільйонам «божевільних мавп» з ядерними зарядами. І, на жаль, це не перебільшення.

У критичні часи попри всі випробування нація хоче бачити в лідерстві опору, надію і перспективи. Якщо є необхідний рівень довіри людей, якщо в своїх лідерах люди відчувають самовідданість, щирість намірів і розуміння картини світу, тоді вони усі разом проходять важкий шлях та згодом досягають поставлених цілей. Навіть враховуючи всі обтяжливі для України обставини, з якими вона зустріла широкомасштабне російське вторгнення, українці вистояли, бо передовсім, як виявилося, вони мали саме таке лідерство.

Правду кажучи, щодо президентської команди без державницько-управлінського досвіду, було чимало скепсису у сенсі спроможності втримати країну перед обличчям такого ворога, який почав справжню війну цивілізацій. Утім і президенту Володимиру Зеленському, і іншим фігурам у владі, що безпосередньо впливали на рішення в Україні, котра відмовилася капітулювати, виклики і відповідальність виявилися по зросту. Тож коли на українському порозі з’явився озброєний ворог, лідерство без вагань залишилося з нацією та очолило її спротив. Нескореність у поведінці перших осіб української держави здивувала світ, частина якого почала нас поважати і підтримувати, іншу частину світу ми змусили подивитися на нас зовсім по-іншому.

Президент Зеленський – маяк, на якого орієнтується нація, і, дякувати богу, українці мають справжнього лідера. Права рука очільника держави, голова Офісу президента (ОП) – це завжди впливова позиція в українських реаліях. Але чомусь відбувалося так, що більшість екс -керівників президентського Офісу після втрати впливового кабінету, а з ним і ваги, опинялися з досить непривабливим шлейфом, дуже далеким від характеристик про справжніх державних діячів. До речі, багатьох з них важко уявити в умовах нинішньої війни з противником, якого з упевненістю можна віднести до рівня не уявної, а наявної світової загрози поряд з такими глобальними викликами як ісламський фундаменталізм, патріархальні авторитарні режими в Африці тощо.

Натомість нинішній керівник Офісу Андрій Єрмак, котрий прийшов у велику політику фактично з приватного сектору, у екстремальних воєнних умовах виявився не тільки вправним організатором пулу напрямків діяльності президента, а ще й вкрай ефективним державним діячем, відданим українській справі, орієнтованим не на підкилимні інтриги, а на швидкі зміни і рішення, які би наблизили Україну до максимально переможних позицій та результатів у протистоянні з росією.

Ефективність Офісу президента як центру прийняття рішень є важливою для всіх гілок влади, тому хто б там що не говорив, але саме Офіс ставить акценти, задає темп і планку результативності. По-перше, Єрмаку вдалося досить добре збалансувати робочий процес у контексті стиля лідерства під час війни – питання, що історично є складним викликом для всіх очільників. А саме, в ОП працює філософія: у надскладних ситуаціях рішення ніколи не перекладається виключно на виконавців, але разом з тим втілена стратегія залучення співробітників до прийняття ризиків, заохочується вміння їх прораховувати та запобігати, не боятися ризикувати з урахуванням аналізу обставин. Утім чи можливі ідеальні рішення під час війни? Переважно таких просто не буває.

Тож працюючи 24/7 в умовах постійного стресу по напрямках організаційного, переговорного, дипломатичного, інформаційного процесів філософія управлінського підходу Єрмака наступна: викласти своє бачення ситуації, зробити акценти, щоб відповідальні за той чи інший напрямок розуміли, якими пріоритетами треба користуватися. Організаційний і управлінський стиль Єрмака - це збалансоване поєднання елементів централізації та децентралізації. Він видається ефективним, бо віддзеркалює сильне лідерство президента, компетентність команди, демонструє суспільству чіткі цілі та місії.

По-друге, магістральною рисою управлінського стиля Єрмака є дбайливе ставлення до інформаційної складової. В умовах війни ідеологія, візія лідерства стають особливо важливими. Для суспільства, яке живе в обставинах війни, є суттєвим, щоб влада не просто декларувала принципи, ба більше, щоб впроваджувала їх, щоб демонструвала через свій особистий приклад і була щирою. Ця сторона діяльності для Єрмака не просто частина роботи, вона є складовою його переконань, тому й надуманий «бруд» ніколи надовго не пристає до нього особисто.

Третє, що не менш вартує уваги. Про Єрмака як людину – це про цілісність, зваженість, вміння управляти емоціями, візійність. Разом з тим це і про здатність до рефлексії, до вдячності, до дій всупереч страху. Це також про наявність критичного судження – чеснота, яка вкрай необхідна людині, керівнику, коли інші принципи в конфлікті між собою. Про Єрмака – це про сьогоднішнє лідерство, про внутрішню потребу змінити ситуацію на краще, про потребу зарядити драйвом тих, хто поряд та надихнути тих, до кого може дотягнутися через свої кроки та рішення, окреслені посадою.

Універсальних рецептів лідерства звісно не існує. Подібні рецепти українському керівництву сьогодні виписує війна, вона тестує їх кожного дня на здатність перемагати не тільки ворога, а й самих себе, і тільки від них залежить, чи будуть їхні імена вписані в історію українських перемог. Принаймні, вони цього дуже прагнуть і розуміють, що найбільша цінність для нас усіх – Україна.