Георгій Зубко: хокей – це справа життя і честі. Частина 1

Якщо попередній президент Федерації хокею України Анатолій Брезвін асоціювався у більшості української спільноти з корупцією, шахрайськими схемами та брудними інтригами, то нинішнього керівника ФХУ Георгія Зубка ототожнюють з відродженням, новим диханням та розвитком вітчизняного хокейного спорту

З першого дня перебування на президентській посаді Георгій Зубко визначив пріоритети роботи ФХУ і послідовно керувався ними, направляючи енергію Федерації на реалізацію амбітних планів підвищення популяризації українського хокею, перш за все, через якісну та яскраву гру національної збірної. Під пріоритет національної збірної вибудовувалися необхідні напрямки діяльності Федерації: національний чемпіонат, функціонування юніорської та юнацької збірних, організаційна життєдіяльність збірної команди та інше.

Саме за президентства Зубка було введено обмеження участі іноземних гравців в національному чемпіонаті до 5 спортсменів. До цього кількість легіонерів у вітчизняних клубах могла сягати до 15 гравців, що являло собою певну дискримінацію по відношенню до українських спортсменів. Це негативно позначалося на перспективах вихованців дитячо-юнацьких спортивних шкіл, котрі по суті не мали широких і впевнених перспектив у дорослому хокеї, навіть не зважаючи на рівень таланту й підготовки юнаків.

Стиль керівництва екс-президента Брезвіна – це кулуарщина, подвійні стандарти та інтриганство. До прикладу, призначення тренерів збірних відбувалося за принципом підкилимних інтриг. Часто густо за домовленості з Брезвіним тренери отримували зарплатню з кишень своїх впливових і заможних спонсорів, які пролобіювали їх на ці посади, а Федерація у кращому випадку покривала видатки на тренерів частково, або й не покривала взагалі. Суто кон’юнктурні підходи, які диктував Брезвін, призвели до того, що функції управління командою були фактично зруйновані, бо з тих чи інших питань тренери апелювали не до профільних керівників Федерації, а до своїх особистих «спонсорів».

Зубко зламав політику кулуарності, відмовився від кон’юнктурщини на користь перспективи та гри у довгу. За його вказівки була розроблена політика розвитку збірних команд, що мала на меті виведення їх діяльності на новий рівень. Тож, філософія Зубка полягала у підписанні контракту з новим тренерським штабом за схемою 2+1, що включало завдання виведення національної збірної до наступного дивізіону на другий рік роботи. Протягом першого року мала бути побудована команда та система підготовки гравців. Для цього тренерський штаб був посилений групою допоміжних фахівців (тренер з функціональної підготовки, відео тренер та інші). Увесь колектив, залучений до роботи зі збірною, отримував стабільне щомісячне матеріальне стимулювання , чого не було за попереднього президента ФХУ Брезвіна, котрого хвилювали виключно особисті вигоди, які він вміло вижимав з цієї посади. Хокей для Брезвіна і його оточення був на другому плані і слугував інструментом збагачення вузькому колу лояльних до Брезвіна осіб.