Чому ядерна сила погано ділиться

Велика війна, розв’язана Росією проти України, показала передусім європейцям, що неможливе дуже швидко може стати реальністю, що покладання на фортуну у сфері оборонної політики може виявитися фатальним. Ця війна навчила тому, що в атомному столітті неядерним державам загрожує беззахисність, що оптимальний варіант – це коли кожного потенційного нападника стримує саме ядерний потенціал

Ця війна переконала, що в епоху зростання національних егоїзмів неадекватний алярмізм є недоречним, а довгострокові заходи безпеки є життєво важливими. Постали нагальні питання про рівень розширеного стримування ядерною силою США, брак європейського ядерного стримування, недостатність ваги спільних західних інститутів, таких як НАТО і ЄС, і підвищення оборонно-політичної культури європейських країн. Країни ЄС опинилися перед проблемою розробки нового балансу між спільними ідеями і національними міркуваннями аби мати реалістичне передбачення, аби бути спроможними самостійно залагоджувати кризи та зміцнювати вільний світ.

Ядерна зброя має передовсім переконливу політичну функцію: у кризових ситуаціях захистити від зазіхань. Дипломатія держав успішна, якщо її потужно підтримує військова сила. Ймовірно, до анексії Криму, до військових дій на Донбасі, а потім і масштабного російського вторгнення в Україну не дійшло б, якби НАТО мало переконливий стримувальний потенціал, якби рішучою, домінуючою ескалацією поставило Росію на місце і відлякало від агресії. Але життя не кіно, бо ми не маємо можливості відмотати плівку назад. Натомість, можемо робити висновки.

Тож сентенція Шарля де Голля й досі актуальна, і вона стосується не лише Франції: «Ядерна сила погано ділиться». Мабуть велика війна, яку розпочала Росія, остаточно переконала політичні еліти у багатьох столицях, не кажучи вже про Київ, що теми про ядерне стримування треба обговорювати більш інтелектуально й конкретно аби мати можливість діяти, орієнтуючись на майбутнє.

Світ впритул підійшов до третьої світової, тож усілякі недолугі посилання керівників впливових урядів на причини політкоректності, брак громадянської уваги чи певні військово-стратегічні мотиви будуть знову виглядати як дії славнозвісної мавпи: нічого не бачу, нічого не чую, нічого не кажу. До чого призвела подібна політика топ гравців, історія дає достатньо трагічних прикладів.

Будь-які ядерні загрози в 21 столітті не повинні легковажитися як релікти холодної війни, а мають негайно вирішуватися активною й конструктивною позицією глобальних супер-ваговиків. У протилежному випадку завжди знайдеться умовний «путін» з амбіціями щодо ревізіонізму і територіальних експансій, який через безкарність, зробить їх складовими ідеологічної ДНК свого режиму, наважиться загрожувати руйнуванню самих підвалин демократичного вільного світу, поставить усіх на межу ядерної катастрофи. Саме в цьому контексті український спротив Росії є надзвичайно значущим!

Едуард Єфіменко